Погода в Одессе
Сейчас от +17° до +20 °
Днем от +21° до +23°
Море +21°. Влажн. 88-90%
Курсы валют
$26.26 • €31.41
$26.20 • €30.00
$26.10 • €29.90
Фильтр публикаций
Все разделы
Публикации по дате
Дата:

Киев - это новая Одесса

Среда, 12 июля 2017, 00:04

УСИ, 05.07.2017

Иван Козленко приезжал в Одессу представить свой роман «Танжер». Это едва ли не самый одесский роман, написанный на протяжении последней половины столетия. Написан он был 10 лет назад, но опубликован только сейчас издательством «Комора». В оформлении книги использовались фотоработы Оксаны Канивец, а для обложки – картина патриарха одесской художественной школы Юрия Егорова «Мужская фигура».

Ты противопоставляешь Одессу двух мифов: с советской и пост-советской поп-культурой вечного остряка-шута и удалого бандита и город с одной «с» — прекрасной пляжной наготы, неги баров и клубов, город Довженко и Яновского, украинской революции и свободы. Более того, ты все делал для того, чтобы Одесса утвердилась в своем новом мифе – об этом твой фестиваль «Немые ночи», журналы «Ех-клюзив» і «Нервометр». Как думаешь, родилась эта другая Одесса? Или все было бесполезно?

Одеса завжди була іншою. Бо канонічний бабелівський міф, міф Ільфа і Петрова створювався навколо уже в той час не існуючої реальності, це все історії про уявне, віртуальне місто. Моє ж бажання було – зафіксувати триб сучасного мені життя: не спогади про золоту епоху, а просте буденне життя, в якому розкриваються табуювані в літературі теми. Це є у Паустовського, Катаєва (в мемуарах «Трава забвения»), Яновського – працюючи фактично у жанрі нонфікшн, вони передають невловиму вітальність, рух, і, таким чином, естетично інтегруються в тогочасну українську літературу, започатковану Хвильовим філософію «вітаїзму», а далі – в світову культуру романтичної традиції першої половини 20 ст. Їх мемуарна проза, як і топоси в «Танжері», лінкуються з світлим екзистенціалізмом Альбера Камю – це його променисте Середземномор'я, вічність з морем, сонце, північноафриканське медитативне світосприйняття. Крім того, назва мого роману відносить нас до Танжеру як столиці бітників, про яких писав Керуак, Берроуз концентруючись на житті як течії, як процесі, плавкому як фільми Вонга Карвая.

Думал ли ты про экранизацию романа «Танжер»? Мог бы его снять?

Я думаю про це. Те, що я гарний глядач не значить, що я гарний режисер. Якби я робив цей фільм, головний акцент був би на операторській роботі – за допомогою якої я би хотів передати чуттєвість, вітальність роману. В мене є велика спокуса усе це зняти, але я все ж таки побоююсь, крім того, в мене брак часу.

А что сейчас происходит на Одесской киностудии? Грядут там какие-то изменения?

В Одесі щось зміниться лише коли місто усвідомить себе українським, пересічним українським містом поруч зі Львовом, Харковом, Києвом, а не якимось ефемерним містом сонця. Треба перестати жити у капсулі, порівнювати себе з собою ж минулим, а не з сусудом, іншим, привласнювати здобутки попередніх поколінь, до яких ми маємо вельми опосередкований стосунок. Я вважаю мало не злочином одеської інтелігенції в час, коли твориться майбутнє, новітня українська історія, нова політична нація, нова культура, не долучатись до цього процесу, а ностальгувати за минулим. В ваших руках важелі, які рідко коли в історії отримують покоління творців. Якщо повертатись до питання про кіностудію - до війни вона обслуговувала російську кіноіндустрію й непогано існувала. Але треба визнати, що взагалі епоха державних кіностудій завершилась тоді, коли рухнула державна монополія на кіновиробництво. В умовах конкуренції вони нежиттєздатні. Їхні масштаби та гігантоманія – непотрібні. Слід визнати, що вже 25 років Одеської кіностудії нема: ні в культурному полі, ні в економічному, це симулякр. Якщо визнати це, подивитись правді у вічі – всім стане легше жити.

Ты давно уже и осмысленно переехал в Киев и реализовался там. Что тебе дает этот город? За что ты его полюбил? Можно ли сказать, что как раз в Киеве ты и смог реализовать этот новый одесский миф, переосмыслив прошлое в современных категориях?

Так, Київ – це нова Одеса. Мультикультурна, прогресивна, толерантна. Зараз там відбуваються ті ж самі процеси, які наприкінці 19 на початку 20 ст. породили одеський міф, процеси формування ідентичності. Це колись було в Одесі. Це поліетнічне місто, де представники десятків різних культур об’єднуються в бажанні творення єдиної політичної нації. Спостерігати цей процес творення – дивовижно, як і бути його учасником. Київ став мегаполісом, але не гігантським, а компактним, з можливістю коротких та ефективних зв’язків, де люди не нехтують комунікацією, де є довіра. Одеса, на жаль, втратила таку свою енергію, це все ще «совок»: тут чекають, коли хтось прийде і ощасливить, підкине грошей. В Києві - бум активізму під гаслом «бери і роби», бум культурних ініціатив.

Как преобразовался твой одесский кинофестиваль «Немые ночи» в Центре Довженко? Ты доволен результатом? На что делал ставку, на что делаешь в будущем? Какие палки в колеса ставила Одесса?

Не суперзадоволений, але це для мене нормально. В Києві ми провели проміжний етап фестивалю: 7 ½. Ми дещо невдало вибрали час, потрапивши на період Євробачення, але другий день фестивалю в нас був аншлаг. В Одесі я в останні два роки спостерігав інертність відвідувачів, конфлікт між українським та одеським патріотизмом, мізерну підтримку місцевої влади. З другого боку – на Одеському морвокзалі фестиваль був виключно інтелігентським, не масовим, вишуканим.

Какие планы у Центра Довженко? Продолжается ремонт для нового арт-пространства, запуск нового театрального проекта, а также регулярная работа Музея кино, следующий фестиваль «Немые ночи»? С какими основными проблемами сталкивается киноархив?

Наш ворог - це бюрократія, яка апріорі злочинна. Ми рідкісна державна установа в сфері культури, яка має прибутки, але для нас в сфері оподаткування прибутків, на жаль, діють такі ж самі правила, як і для заводів, фабрик: 75% їх ми маємо повертати в бюджет. Хоча ми створюємо інший капітал: культурний, символічний. Тобто держава своїми правилами не мотивує нас заробляти. Тому ми ініціювали зміни до законодавстава для того, щоб прибутки поверталися нам, тому що в нас є соціальна місія – генерувати знання, смисли. Нам не байдуже, хто буде нашим орендарем, ми дуже прискіпливо ставимось до відбору інституцій. Всі вони мають працювати в сфері культури та мистецтва. При цьому ми спонукаємо різні арт-організації інстітуалізуватися, робити бізнесплан та інші важливі речі, які виводять їх на інший рівень організації. Водночас наш науковий відділ готує дослідження про життя Київської кінокопіювальної фабрики, на базі якої в 1994 році було створено Центр. Це був окремий світ, ми знайшли документи, як тоді функціонували піонертабір, лікарня, кіноклуб, як проходили першотравень, суботники. Розумієш, хто шукає ідентичності, той працює з пам’яттю.

Несмотря на то, что Украина стремительно меняется, украинцы по-прежнему эмигрируют. У тебя не опускаются руки? Не хочется сбежать от этого всего? И если да, то куда?

Мені нема куди бігти, втікати ні від чого. Я поїду, якщо мені не вдасться реалізувати свої проекти, плани перетворень. Після 30 років я ціную свій час, якщо мені не дадуть зробити того, що я замислив, сенсу залишатись не буде. Якби я вибирав, куди їхати – перебрався би до Берліну: це нова столиця Європи, динамична, креативна, космополітична, там безумна енергетика. Взагалі, людський ресурс небезкінечний. Через це я, наприклад, боюсь, що в перетвореннях можуть розчаруватись волонтери. Це найбільш освічена, активна частина соціуму. Замість того, щоб створювати сучасну креативну економіку, вони зараз ставлять на ноги медичну та воєнну інфраструктури, де вони стикаються з корупцією та несправделивістю. А якщо і вони опустять руки?

Что в Одессе должно происходить такого, чтобы ты сюда почаще приезжал? Чего бы ты пожелал для Одессы? Где наиболее комфортно чувствуешь себя здесь?

Мене приваблюють події загальноукраїнського масштабу, наприклад Одеський кінофестиваль, який, до речі, роблять кияни. Одеситам я би запропонував їздити по світу, вибиратись зі своєї «самой лучшей» мушлі. Я люблю приїжджати сюди як турист, гуляти в центрі, бувати на хіпстерських пляжах.

Ты в одном интервью признался, что мечтал для себя тогда, в 25 лет, литературной жизни. О чем ты мечтаешь сейчас?

Всі мої мрії зараз пов’язані з роботою, це моя хвороблива пристрасть, мені часто сняться сни про роботу. Я хочу довести можливість змін, трансформацій всупереч обставинам. Це велика відповідальність. Ще я хочу навчитися переключатися у вільний час, чого я зовсім не вмію. Хочу пізнавати світ, хочу авантюр – кудись виїзджати, мені подобається хіповська романтика.

10082

Комментировать: