Наша камера
на «Ланжероне»
Лобода Лобода
в Садах Победы
Погода в Одессе сейчас -5 ... -3
днем -2 ... -1
Курсы валют USD: 25.899
EUR: 27.561
Регистрация

Служіння муз із поправкою на бізнес

Суббота, 30 июля 2016, 19:14

Иван Шевчук

Урядовий кур'єр, 27.07.2016

На VII Одеському Міжнародному кінофестивалі висока якість фільмів контрастувала з несмаком червоної доріжки. «Хто всі ці люди?» Це сакраментальне питання вже кілька років поспіль відбиває найтиповіше враження від червоної доріжки Одеського міжнародного кінофестивалю. «72 чиновниці, 23 депутатські дружини, 37 утриманок, 57 валютних проституток, — український блогер підбиває статистику червоної доріжки відкриття, — 0 кіноактрис, 0 продюсерів, 0 режисерів».

Оргкомітет ОМКФ припинив інформаційне партнерство з одеським медіа-холдингом «Думська», образившись чи то на «свято несмаку» з піжамами та простирадлами, чи то на «героїв капіталістичної праці» в бік організаторів заходу. У журналістській тусовці — нарікання на відсутність кінозірок першої величини та дедалі більшу містечковість фестивалю. На фінальній червоній доріжці людей кіно та шоубізу все ж можна було побачити, але вони губилися серед чергового ярмарку марнославства. А відповідь на запитання: «хто всі ці люди?», — на поверхні. Це — бізнесмени. І без них — ніяк, особливо нині. Навіть через ризик репутаційних втрат.

У ФОКУСІ — СПОНСОРИ

Не став би дорікати організаторам за публіку, далеку від кінематографа і мистецтва загалом, і, можливо, позбавлену почуття міри та смаку. Хтозна, може це ціна за виживання і навіть певний розвиток фестивалю в умовах, коли виживати і розвиватися мало кому вдається. «Цього року особливий фокус — на бізнес, — зауважила президент ОМКФ Вікторія Тігіпко, — хочеться залучити якомога більше партнерів, якомога ширшим зробити коло тих, хто симпатизує фестивалю». Нічого поганого й у намірі посіяти розумне, добре, вічне поміж грошовитої публіки, аби врожай потім зібрати на користь усім. «Для цього створено бізнес-клуб, щоб наша бізнес-еліта знала, що відбувається в кінематографі, щоб захоплювалися кіно, кіно розумним, інтелектуальним, котре ми привозимо на Одеський кінофестиваль», — зазначає вона.

Навіть коли йшлося б лише про спробу зіграти на марнославстві товстосумів, на їхньому бажанні продемонструвати кеш у гаманцях, то й нехай собі, аби на користь справі. Чи пішло воно на користь? Гадаю — так. Фестиваль збільшує масштаби, повертає деякі втрачені раніше позиції. Та й якість фільмів, за визнанням кінопрофесіоналів і журналістів, цього року на висоті. А червона доріжка — то все деталі. Нехай буде для гумору. До речі, спочатку фестиваль саме гумор мав за головну свою родзинку. Ну і як при нагоді не згадати те, що сказав на церемонії закриття 7-го ОМКФ мудрий одесит Михайло Жванецький: «Мистецтво у нас народжується у боротьбі між бажанням добре писати і добре жити».

КІНО НЕПРАВИЛЬНОГО КОХАННЯ

Конфлікт між тими, хто вміє тільки добре жити, і тими, хто хоче добре грати високу музику, трагічної гостроти набуває у фіналі російської стрічки «Метаморфози». Напівбандит-напівбізнесмен відмовляє у порятунку унікальному музиканту, навіть не уявляючи того, що опинилося на межі життя та смерті. У відчаю імпресаріо піаніста, який пішов на приниження, аби врятувати для мистецтва дивний скарб, просто зарізав розбещеного гладкого кота, вчинивши самовбивчий крок. В останніх кадрах — тіло самого музиканта, якого вбивці пустили річкою на плоту — чи то для повчання, чи то заради специфічного розуміння гумору. Але не про конфлікт митців і олігархів ця стрічка. І це не пікантна історія про стосунки геніального не від світу цього музиканта і дівчинки, яка вперше знайшла собі друга. Йому десь за 20, їй — 11. «Тут питання про людську дурість, про суспільні стереотипи, які настільки забиті в уми більшості, що ті не можуть уявити собі щось чисте», — каже виконавець головної ролі Єгор Корєшков. Неправильне, збочене кохання тут існує тільки в уяві звиклої до полунички публіки. Але й це призводить до смерті…

Їй 21, йому 42. З точки зору карного кодексу питань немає. Ось тільки провінційний лікар у гонитві за привидом так і не пізнаної ним справжньої любові остаточно злітає з котушок, втрачаючи практику, репутацію і навіть людську подобу. І грецька стрічка «Засмага» саме про це, а не про «ах, яка зваблива ця молода актриса у відвертих ракурсах на нудистському пляжі». «Молоді здорові красиві тіла є контрастом до того, що являє собою головний герой, — пояснює молода актриса Еллі Трінгу, — це було потрібно, аби підкреслити основну ідею фільму — втрачену молодість, коли людина намагається прожити життя, якого ніколи не мала». І тут суспільство не тяжіє над героєм. Панує тільки власний вибір і власна розплата. Стрічка була відзначена спеціальним дипломом Міжнародного журі фестивалю.

А ось найкращою стрічкою за версією професіоналів став фільм представника румунської «нової хвилі», режисера Адріана Сітару. Картина «Незаконні» — не про те, що лежить на поверхні і шокує. «Для нас важливо було поговорити не стільки про інцест, не стільки про аборт, — каже виконавиця головної ролі Аліна Грігоре, — для нас було важливо наголосити на свободі вибору, на праві на висловлення, сказати про можливість не бути засудженим через твої рішення. Ідея з інцестом і абортом виникла за півроку до початку зйомок, на останніх етапах перед зйомками фільму».

ГЛЯДАЦЬКІ ВПОДОБАННЯ

Міжнародне журі високо оцінило ризикований творчий експеримент. Голова журі, британський письменник та кінорежисер Крістофер Гемптон назвав стрічку «Незаконні» однією з небагатьох, що не нагадує «імітацію книги зі сценарної майстерності». В тому, що глядацькі симпатії опинилися на боці зовсім інших стрічок, британський метр не вбачає нічого дивного: «Це те, що стається доволі часто. Ми, затяті профі кіно, зазвичай бачимо інакше, ніж аудиторія, отже, і вибір робимо по-іншому».

Володарем Гран-прі за підсумками глядацького голосування стала стрічка британського режисера Чанії Баттон «Хто палає, палає, палає...» — тепла комедія, чиєю відправною точкою є смерть і кремація молодого чоловіка, а також його дивний заповіт.

А ось щодо срібного та бронзового призерів глядацького вибору, то тут відбувся збіг із вподобаннями журі. Другою за популярністю серед кіноманів виявилася німецька стрічка «З Фукусіми з любов’ю», а «суддівську» відзнаку за найкращу акторську роботу отримали Розалі Томасс та Каорі Момої — виконавці головних ролей у ній. На третьому місці, з відривом у кілька сотих від володаря Гран-прі опинилося українське «Гніздо горлиці». Цей фільм про долю української заробітчанки став найкращим за версією журі Національної конкурсної програми. Працювалось над стрічкою важко на роздоріжжі 2013 — 2014 років. Були паузи у фінансуванні. Не дожили до прем’єри один зі сценаристів Василь Мельник та виконавець головної ролі Віталій Лінецький. Їхню пам’ять глядачі вшанували оплесками.

«Найбільша наша перемога — ми створили це кіно попри всі життєві катаклізми, які супроводжували фільм, починаючи від смерті Віталія Лінецького і завершуючи подіями в країні», — ділиться своїми думками виконавиця головної ролі Римма Зюбіна. Вона «тримає на собі, несе і робить цей фільм», — поділилася враженнями представниця національного журі Міра Сталева (Болгарія). Однак бронзовіти актриса не збирається: «Треба з дуже великою самоіронією ставитися до себе в мистецтві, і як тільки ти розумієш, що ти найкращий, то більше на це зважати не варто». «Риммо, хороше кіно, хороше кіно», — жартома перебиває актрису на цих словах режисер стрічки Тарас Ткаченко. А фільм і справді добрий. Це визнали і глядачі, і професіонали. Іноземці, не відзначивши стрічку, все ж зауважили, що вона була у їхньому «короткому списку». А загалом сучасний український кінематограф вони визнали цілком конкурентоспроможним.

«Минулого року в Одесі переміг український фільм Єви Нейман, — нагадала представниця Міжнародного журі, британський продюсер Ребекка О’Браєн, — насправді це мало б викликати певні підозри, якби щороку на Міжнародному фестивалі перемагала українська картина». Кінематографісти зауважують, що українські фільми — це не те, що справляє враження в умовах національного інкубатора. Наші ж митці нарікають, що українського кіно просто замало, бо немає за що знімати.

Однак і малобюджетні фільми можуть мати успіх. Нині це було доведено більш ніж промовисто. «В цьому фільмі небагато грошей, але багато нашої любові», — зауважив, приймаючи Гран-прі, продюсер стрічки «Хто палає, палає, палає...» Деніел-Конрад Купер. Виконавиця головної ролі у найкращій за версією журі стрічці «Незаконні» Аліна Грігоре зауважила: «Грошова нагорода, яку ми щойно отримали разом із Золотим Дюком, — це фактично бюджет нашої картини (він становив 7 тисяч євро. — «УК»). І, отримавши цей приз, ми можемо зняти свій наступний фільм».

Утім, говорити про повноцінне національне кіновиробництво на підставі напіваматорських короткометражок та камерних малобюджетних стрічок навряд чи вийде. Вікторія Тігіпко тим часом анонсує амбітний проект, пов’язаний із виробництвом серіалів в Україні. Цій галузі вперше було присвячено секцію на кінофестивалі. «Є великі шанси розвинути цю лінію, зробити її комерційно успішною, — вважає президент ОМКФ. — Орієнтуватися не на Росію, а на Європу і на світ».

З ОДЕСИ — З ЛЮБОВ’Ю

І ще трішки сподівань від президента кінофестивалю: «Якщо ситуація стабілізується, до нас поїдуть туристи з навколишніх країн. Ми робимо на це велику ставку. Хочемо, щоб Україна отримала статус кінотуристичної країни завдяки Одесі та Одеському кінофестивалю».

І можна пересвідчитися, що, попри певну занедбаність архітектури, Одеса все ще не втратила свого шарму, і попит на нього не зникає. Ми можемо давати світові більше Одеси, одеського стилю життя, одеського колориту і гумору. В любові до всього «одеського» зізналася румунська актриса Аліна Грігоре і навіть поділилася, що на фестивалі вона не переглянула жодного фільму, а насолоджувалася містом. Містом, котре Шарль Редон, французький режисер документальної стрічки «У Каліфорнії», яка отримала свого Дюка, назвав історичним і омріяним, реальним та водночас піднесено поетичним. Саме таким, у якому треба робити кіно.

9626

Комментировать: