Наша камера
на «Ланжероне»
Лобода Лобода
в Садах Победы
Погода в Одессе сейчас -2 ... -1
вечером -2 ... -1
Курсы валют USD: 25.899
EUR: 27.561
Регистрация
Фильтр публикаций
Все разделы
Публикации по дате
Дата:

«Одеса стала іншою. Про Саакашвілі говорять навіть бомжі

Воскресенье, 23 августа 2015, 12:03

Олександра Васильєва

Окна, 18.08.2015

«Ах, эта румба пьяного мужчины. Танец страсти и огня… — співає радіо «Шансон» в маршрутці дорогою до ринку Сьомий кілометр.

— Сюда езжу редко, хоть и коренная одесситка, — каже 42-річна Оксана Бузько. Розмовляємо російською. — Одесити найчастіше ходять на риночки у своїх районах. Сюди приїжджають, або якщо пече, або треба скупитися на рік. Ціни тут не найнижчі. Щоб узяти дитині до школи якісь речі — мінімум 500 гривень. У мій час — дали кофту, пару зошитів і випхали за двері. Ще насіння багато давали в школу.

Зошит на 48 аркушів коштує від 4 до 12 грн. Олівці й ручки — близько 10 грн. Портфель 200–800. Від ряду з канцтоварами прямуємо до одягу.

— В Одесі жити дорого. Найгаліміші шкарпетки — 10 гривень, але це ж на один раз. Китайська мода на пластиковий посуд призвела до того, що в нас все роблять по-китайськи.

— Почем эти футболки? — питає Оксана у продавця. Дивиться на однотонні бавовняні дитячі футболки.

— По 80 гривен, устроит? — усміхається чоловік з густими бровами. — А что это тут у вас происходит?

— Рассказываю киевлянам о нашей с вами непростой жизни. Об одесситах, Одессе.

— Та я ж не одессит. Я — грузин. Что там, Киеву футболки нужны?

— Возьму белую, желтую и розовую. За 200 отдадите? — жінка дістає гаманець.

— А вы в Киеве расскажите о моей доброте. А то думают, что на рынках тут все обдирают. А я вот возьму и продам вам за 200, — сміється чоловік. Складає покупки в прозорий пакет.

— Після цього сумашествія з новим губернатором Одеса стала іншою, — продовжує Оксана. — Про Саакашвілі говорять навіть бомжі. Ішла днями в центрі, сидять двоє з пляшками з-під горілки. «А ты хоть раз видел Саакашвили?» — питає один. «Та хрен его знает, может, и видел. Я ж пьяный», — відповідає другий. Більшість сподівається, що станемо жити добре. Але хіба одна людина за це відповідає? От ми зараз шукаємо, де купити шкарпетки дешево. А яке тому Саакашвілі діло до цих шкарпеток?

Одеса зробила свій вибір. Тут ватників не люблять, але й істерії з вишиванками немає. Як будь-яке місто, де є море, нам хочеться спокою. Цього року наплив туристів страшний. Може, хоча б грошей буде більше. Я працюю бухгалтером у компанії. Отримую 4 тисячі гривень. Розумію, що хтось заробляє 1,5. Але хіба це нормально, що ми рівняємося на тих, у кого менше?

— Почем ананасы? — Оксана підходить до ряду з овочами й фруктами.

– 15 гривен, — відповідає чорна від засмаги жінка в хустці. — Сколько вам?

— Давайте два, — Бузько дістає 100 гривень. — Муж обожает ананасы. Но ненавидит ходить по рынку.

— Центр Одеси, звичайно, гарний, — говорить Оксана. — Але там майже немає одеситів. Я живу від центру за 40 хвилин їзди маршруткою, і так більшість. У таких спальних районах — є що робити. Постійно прориває каналізацію. Часто на повороті міліція бере хабарі. В Одесі все робиться для туристів, а не для місцевих. Хтось сподівається, що Саакашвілі щось змінить. Мені потрібен результат. Коли каналізація не тектиме, тоді і я підтримаю оптимізм щодо губернатора.

У третьому ряду за великим круглим стендом із капцями стоїть високий худий чоловік. У руках — газета, на ногах — кросівки.

— Працюю тут п'ятий рік. Раніше жив у Ялті, мав точку на ринку, — розповідає 52-річний Олег Сапожніков, підкурює цигарку. Говорить російською. — Одеса — дороге місто, але Ялта ще дорожча. У мене дві дочки. Їх також забрав сюди. Одна ось заміж виходить. Одеса погано на неї впливає. Взагалі цей бізнес — на нижчому рівні всіх бізнесів. Бо не можна так працювати, щоб 50 відсотків віддавати.

— Сколько стоят розовые тапки? — питає жінка з великою торбою абрикосів.

– 125 гривен, отдам за 110, — відповідає Олег.

— За останній рік платити за оренду стало важче, — продовжує. — Люди погано купують. Доводиться ціни піднімати. Ось ці гумові капці рік тому продавав за 30 гривень, зараз — 65, — показує яскраво-жовте взуття. — Одеса стала центральним курортом країни, але всі забули, що в людей як не було грошей, так і нема. Якщо п'ятеро за день щось куплять — то добре. Раніше з Криму багато приїжджали. Зараз глухо. Хоча бувають дні, коли сюди їдуть зі всієї України. На початку червня чоловік із Закарпатської області купив у мене 100 пар жіночих капців.

Я встаю о п'ятій ранку. Снідаю і збираюсь на роботу. Тут сиджу до вечора. Так майже щодня. Жарко й нудно. Останнім часом став багато курити.

Олег Сапожніков виставляє рівніше парасольку, щоб не вигорало взуття.

— Саакашвілі я поки що люблю. Він толковий, добре говорить. Подивимося. Колишня дружина постійно щось балакає про корупцію, що всі крадуть, про Раду. Але мені здається, що ми маємо будувати країну із себе, а не з депутатів. Я в житті жодного разу хабара не давав. Хоча, мабуть, цим не варто пишатися. Якби дав, можливо, був би зараз не тут.

— Одеса справжня, — Олег знову закурює. — Люди, море, краса. Хоча все це рідко бачиш. У мене море з капців. Цього літа менше п'яти разів був у центрі, гуляв Дерибасівською. Там інші люди. Мені не дуже комфортно серед них, але цікаво дивитись. В Одесі стало більше крутих машин: «Бентлі там усяких, «Мерседесів». Шкода, що вони на нашому ринку не скупляються.

Щодня читаю новини про АТО. Ніяких змін не бачу. Вже так набридло, що починаєш інакше реагувати на полон, смерть, вибухи. Ніби так і має бути, — поправляє вивіску. — Мені здається, що більшість людей в Одесі — адекватні. Ватників серед моїх знайомих немає, але й тих дурних, що на провокації кидаються і займаються показовим патріотизмом — теж нема. Все, йдіть уже, — сміється Олег Сапожніков. — Я вам тут стільки наговорив. Може, навіть зайвого. Буду привертати увагу клієнтів.

— А як?

— Як усі. Кричатиму.

Із Сьомого кілометра багато маршруток їдуть у центр і спальні райони Одеси.

— Водитель, едем уже! А то мы тут все плавимся, — кричить із заднього сидіння жінка у великих окулярах і з планшетом в руках.

— Судя по вашему настроению, вас не расплавишь, дамочка, — водій заводить машину.

Працюють 400 двірників

Сьомий кілометр — другий за розмірами оптово-роздрібний промисловий ринок в Україні після Барабашова у Харкові. Розташований за 7 км від Одеси. Загальна площа — понад 110 га. Забудовано — 75 га. Тут працюють люди 30 національностей.

Є вивіски і вказівники. Кожна торговельна зона має свій колір.

Адміністрація ринку — 1500 людей, зокрема 400 — двірники.

— За чистотой все следят, как сумасшедшие, — розповідає двірник 67-річна Галина Валентинова. — Один раз из зарплаты 500 гривен вычли. Ну, это моя вина — сжульничала я там. А вообще работа мне нравится. Посменно, очень организовано. Есть инвентарь. Хоть и не новое, но добротное.

Щороку підприємство платить близько 20 млн грн податків до бюджетів різних рівнів.
8365

Комментировать: