Наша камера
на «Ланжероне»
Loboda Loboda
в Садах Победы
Погода в Одессе сейчас -1 ... +1
ночью -2 ... -1
Курсы валют USD: 0.000
EUR: 0.000
Регистрация
Фильтр публикаций
Все разделы
Публикации по дате
Дата:

«Гоу туда», або Як в Одесі зустрічають іноземців

Пятница, 19 декабря 2014, 14:20

Віталій Олійник

Одесская жизнь, 15.12.2014

Навіть якщо одесити не знають англійської мови, вони готові не лише показати туристу потрібний напрямок, а провести для нього невелику безкоштовну екскурсію. В цьому ми переконались, провівши соціальний експеримент. Журналіст Віталій Олійник на деякий час перетворився на іноземного туриста. Він розуміє нібито лише англійську мову і намагається із залізнодорожнього вокзалу потрапити в центр міста на Дерибасівську вулицю та оглянути визначні місця Одеси. Що з цього вийшло?

Для початку я підходжу до кіоску біля вокзалу, який продає друковану продукцію. Звертаюся англійською до продавця, кажу, що я турист і вперше приїхав до Одеси. Прошу продати карту міста. Продавець мене зрозуміла, але одразу ж заявила:

— Онлі рашн.

Із цього я зробив висновок, що в неї у продажу є лише російськомовні карти. Це дивно, адже біля вокзалу завжди багато людей, які подорожують, і карти мають тут користуватися попитом. І тому мають тут бути на будь-який смак. Але я прошу продати мені ту карту, що є в наявності, та показати, як дістатись до найвідомішої одеської вулиці — Дерибасівської. Продавець швидко набирає на калькуляторі цифру 20 і показує мені. Лише після того, як я розрахувався, вона показує на карті потрібну мені вулицю. А рукою показує в напрямку вулиці Пушкінської і каже нашою мовою:

— Йди прямо по тій вулиці — і дістанешся Дерибасівської.

Я роблю вигляд, що зрозумів і відходжу вбік. Але не впевнений, що іноземець зміг би зрозуміти з її пояснень, як йому дістатись центру. Тому намагаюся знову з'ясувати, куди треба йти.

Наступна моя «жертва» виявляється набагато кмітливішою в розмовній англійській мові. Це чоловік 35-40 років. Вільно володіє англійською, нею пояснив мені, як краще дістатись не лише Дерибасівської, а й подивитись на Оперний театр, пройти до Потьомкінських сходів, потрапити на морський вокзал тощо. В певний момент я навіть злякався, що зараз він зрозуміє, що я не іноземець. Але на щастя, цього не сталось і наш експеримент продовжився.

Кілька наступних одеських перехожих мені вперто показували в напрямку вулиці Пушкінської і казали україно-англійською мовою:

— Гоу туда, енд ю попадеш на Дерибасівська стріт.

Лише один чоловік похилого віку мені сказав українською:

— Тобі, звичайно, краще було б іти по вулиці Преображенській. Ти б дістався до самого початку Дерибасівської. Там є більше цікавих споруд.

Потім побачив, що я його слів не зрозумів, махнув рукою, показав на вулицю Пушкінську і гордо сказав:

— Туда, райт!

У підземному переході я натрапив на туристів з України.

— Соррі, ві ар туріст ту, — ламаною англійською жінка пояснила мені, що вона теж не місцева.

«РОЗМОВЛЯЮ ВЕРІ БЕД, АЛЕ ПРОВЕДУ ТЕБЕ, КУДИ НАДА»

Вже на самій Пушкінській вулиці молодий хлопець теж показав мені на карті мій шлях, а ламаною англійською пояснив, як краще дістатись Дерибасівської, і порадив обов'язково подивитись на Оперний театр. Трохи пройшовши Пушкінською, я спеціально звертаю вправо на вулицю Базарну. Через метрів 20-30 підходжу до чоловіка і жінки похилого віку. Вони уважно вислуховують моє англійське пояснення, чого я від них хочу. Коли чують слово Дерибасівська — «оживляються».

— Так садись на первый троллейбус. Вон там остановка. Он едет прямо к Дерибасовской, — каже мені жінка і показує на тролейбус, що проїжджав по Пушкінській.

Роблю вигляд, що нічого не зрозумів (іноземець би точно не второпав). Вона голосніше повторює:

— Ну вот троллейбус, садись в него — и он довезет тебя, куда надо! Тро-лей-бус!, — ще голосніше каже жінка і показує на тролейбус так, що я вже не можу його не помітити.

— Oh, bus?, — кажу я.

— Да, да, бас. Там остановка есть. Садись на этот бас, — підключається до розмови і чоловік.

Кажу «thank you» і повертаюсь на Пушкінську. Услід чую єдине іноземне слово, які знали ці привітні люди: «Вері мач». Тут я вже ледве стримав сміх.

На світлофорі до мене підійшов один молодий чоловік років 30, який жував булку.

— Що за карта така цікава?, — звертається він до мене.

Я англійською кажу, що не зрозумів його питання.

— А, турист? А це що за карта?, — продовжує він допитуватись і показує на карту Одеси у мене в руках.

— It's the map of Odessa. Where is Derybasivska street? — продовжую я наш експеримент і питаю його, куди треба йти .

— Прямо. Йдем, я проведу тебе. Гоу, — і тягне мене за руку. — Я хоч англійською розмовляю вері бед, але проведу тебе, куди нада.

Вздовж всієї вулиці Пушкінської я намагався розговорити його і запитував про історичні будівлі, повз які ми проходили. Але низький рівень англійської не дозволяв йому багато розповідати. Він навіть витягнув з кишені мобільний, вмикнув у ньому словник і почав шукати якесь слово.

— О, роад. Зіс роад з Австрії, — показував він мені на бруківку вздовж вулиці Пушкінської. — Раніше, мені йерс аго, вся Одеса була із бруківки. А це ми проходимо повз філармонію. Колись тут була біржа, уол-стріт по-вашому.

Коли підійшли до вулиці Дерибасівської, я почав йому дякувати і прощатись.

— Нє, йдемо я тобі покажу наш Оперний театр. Ти такого ніколи не бачив, — і він знову потягнув мене за руку.

— It's beautiful! — не приховував я свого враження від побаченого.

— А це стіна героїв юесесар. Вони захищали Одесу під час війни. Туда вбік ти вийдеш до Потьомкінських сходів, там є море, по-вашому — «сі». І приморський вокзал, забув як вокзал буде англійською. Короче, можеш туда ще піти. А мені треба бігти по справах.

Здивований такою щирістю, я встиг лише подякувати цьому чоловікові і навіть забув запитати його ім'я.

Результати нашого соціального експерименту видались дуже цікавими. Карти Одеси і вказівники не розраховані на іноземних туристів. Але самі мешканці міста ставляться до всіх привітно. Жоден з одеситів не відмовив мені в допомозі. Навіть не розуміючи англійської мови, місцеві мешканці іноземця в біді не залишить.
6583

Комментировать: